Сто днів протесту. Сто вечорів на вулицях. Арешти та затримання, міжнародні заголовки, фламінго, що стають символом опору, і рух, що розпочався за заповідний ландшафт, перетворився на набагато ширший виклик способу управління Албанією.
Однак, після 100 днів, мабуть, найважливіше питання є водночас і найпростішим:
Що ж насправді змінилося?
Відповідь незручна. Албанія точно не та країна політично, якою вона була до початку протестів. Уряд перебуває під пильнішим пильним контролем громадськості, інституції раптово оголошують ініціативи, спрямовані безпосередньо на громадян, а протести досягли міжнародних ЗМІ.
Але коли справа доходить до фундаментальних вимог руху, сама система майже не рухається з місця.
1. Рама не відступив
Прем'єр-міністр Еді Рама залишається на посаді та продовжує захищати суперечливі інвестиції, які сприяли розпалюванню протестів. Проєкт Звернец не скасовано, Закон про охоронні території залишається чинним, а основні політичні вимоги протестувальників не виконано.
Мабуть, це найчіткіший результат за 100 днів: попри безпрецедентний щоденний громадянський тиск, жодного політичного відступу на чолі уряду не відбулося.
Також протест ще не призвів до тієї політичної відповідальності на високому рівні, якої вимагали його учасники.
2. Жодних політичних потрясінь всередині уряду
Рух неодноразово порушував питання щодо підзвітності, корупції та функціонування державних інституцій. Однак, через 100 днів не відбулося жодної масштабної чистки в уряді, жодного розпаду кабінету міністрів і жодної хвилі високопосадовців, які втратили б свої посади внаслідок протестів.
Це важливо, бо вулична мобілізація та політичні наслідки – це дві різні речі.
Рух може щовечора заповнювати бульвар і все одно стикатися з інституціями, здатними витримувати величезний громадський тиск, не змінюючись принципово.
Це може бути одним із найбільших уроків цих 100 днів.

3. Тим часом держава раптом хоче ходити «від дверей до дверей»
Однак змінюється дещо інше: спосіб спілкування установ з громадянами.
9 вересня Державне кадастрове агентство оголосило про новий підхід до будинків без документів на право власності. Мобільні групи розпочнуть роботу в селах, а згодом розширяться на міські райони, а посадовці буквально описують цю політику як «Kadastra shkon derë më derë» — «кадастр ходить від дверей до дверей».
Саме по собі це не доводить, що ініціатива була спричинена протестами.
Але політично цей момент важко ігнорувати.
Після трьох місяців, протягом яких тисячі громадян звинувачували інституції у віддаленості, байдужості та недоступності, державні установи дедалі частіше позиціонують себе як установи, що звертатимуться безпосередньо до громадян, а не змушуватимуть їх ганятися за державою.
Справжнім випробуванням буде те, чи призведуть ці оголошення до вимірюваних результатів.
4. Битва перемістилася з бульвару до алгоритму
Революція фламінго відбувається не лише на вулицях. Дедалі частіше це також битва за те, хто контролює, що албанці бачать в Інтернеті.
На початку вересня десятки акаунтів в Instagram, пов’язаних з активістами, опозиційними діячами та сторінками, що висвітлюють протести, були одночасно заблоковані або обмежені. Один політичний діяч заявив, що це могло вплинути на понад 200 сторінок, що публікують матеріали, пов’язані з протестами , хоча ця цифра не була незалежно встановлена як 200 підтверджених закриттів.
Згодом Meta визнала, що деякі облікові записи були видалені помилково , відновила деякі з них і заявила, що перевіряє події. Наразі немає публічно підтверджених доказів того, що албанський уряд наказав або фінансував призупинення.
Ця відмінність має значення.
Але так само сталося і з цим: велика кількість голосів, пов'язаних з одним з найбільших протестних рухів Албанії, раптово зникли або були обмежені на одній з найважливіших комунікаційних платформ країни.
Через 100 днів сам алгоритм став частиною політичної історії.

5. Протестувальники заплатили особисту ціну
Протести не обійшлися без наслідків для людей, які в них брали участь.
Поліція неодноразово затримувала демонстрантів під час зіткнень. Зовсім недавно агентство Associated Press повідомило про затримання кількох протестувальників, коли демонстрації дійшли до парламенту після 100-го дня існування руху.
Але є й більш тривожні окремі випадки.
Citizens.al повідомив, що громадянина, який знімав на відео втручання поліції під час демонстрації 1 вересня біля поліцейської дільниці № 3, було заарештовано та він провів під вартою приблизно 72 години.
Такі випадки зміщують дискусію за межі того, чи відбуваються зіткнення протестувальників і поліції під час демонстрацій.
Вони піднімають набагато фундаментальніше питання:
Скільки місця має пересічний громадянин, щоб документувати дії держави?
6. Європа спостерігає, але протестувальники очікували набагато більшого
Революція Фламінго успішно вивела на міжнародний рівень питання, які раніше могли залишатися переважно внутрішньодержавними.
Міжнародні ЗМІ, включаючи AP, DW та Le Monde, висвітлювали цей рух.
Але міжнародна увага — це не те саме, що міжнародний тиск.
Для багатьох протестувальників ця різниця стає дедалі більш неприємною. Албанія є країною-кандидатом на вступ до ЄС, проте після 100 днів уряд залишається твердо при владі, а спірний розвиток не зупинено.
Таким чином, цей рух ставить незручне питання не лише для Тирани, а й для Брюсселя:
Яку вагу насправді повинні мати демократія, захист довкілля та інституційна підзвітність у процесі європейської інтеграції Албанії?

7. Албанія раптово стала «№1 у світі» з кібербезпеки
А потім настав один із найдивніших контрастів цього літа.
Національний індекс кібербезпеки, підготовлений Академією електронного управління Естонії, поставив Албанію на перше місце у світі за готовністю до кібербезпеки , отримавши 98.33 бала зі 100.
Албанське національне управління з кібербезпеки, зрозуміло, відсвяткувало результат.
Але заголовок потребує контексту.
NCSI оцінює 49 показників, що охоплюють такі сфери, як законодавство у сфері кібербезпеки, інституції, стратегії, захист критичної інфраструктури, реагування на інциденти та міжнародне співробітництво. Таким чином, він вимірює національний потенціал та готовність країни до кібербезпеки відповідно до своєї методології , а не доводить, що громадяни користуються найбезпечнішим цифровим середовищем у світі.
Ця різниця стає особливо актуальною в той момент, коли албанські активісти одночасно запитують, як десятки їхніх акаунтів у соціальних мережах могли зникнути майже за одну ніч.
Отже, що змінилося після 100 днів?
Уряд не впав.
Рама не відступив.
Спірний проєкт не скасовано.
Не було жодної всеохоплюючої політичної відповідальності всередині уряду.
Протестувальників затримували, і щонайменше один задокументований випадок стосувався громадянина, який знімав на відео втручання поліції.
Десятки облікових записів Instagram, пов’язаних з активістами, були обмежені або закриті, хоча, за твердженнями, порушення могло стосуватися понад 200 сторінок; Meta визнала, що принаймні деякі видалення були помилковими.
Водночас, інституції помітно рухаються вперед. З'являються нові ініціативи, орієнтовані на громадян. Кадастр обіцяє ходити від дверей до дверей. Міжнародний імідж Албанії піддається ретельній увазі. А протест, який міг би зникнути після одного тижня, натомість тривав 100 днів поспіль , ставши тим, що Citizens.al описує як найдовший протест такого масштабу, зафіксований в Албанії.
Можливо, саме в цьому полягає суперечність Революції Фламінго після 100 днів.
Це змінило розмову набагато більше, ніж уряд.
А тепер настає найважче випробування.
Чи можуть 100 днів громадянського тиску зрештою призвести до інституційних змін, чи політична система Албанії просто навчиться жити з протестами?